Незабаром Івано-Франківськ святкуватиме 350 років від дня свого народження.

Ця чудова місцевість свого часу так захопила гетьмана коронного і знатного воєводу Станіслава Реверу Потоцького, що 1654 року він почав перетворювати на місто первісне сільське поселення Заболоття. Саме ж село, засноване 1437 року, ще довго існувало самостійно. Розбудову гетьман доручив своєму сину Андрієві, який в честь свого батька дав місту назву Станіславів і, незважаючи на численні перешкоди, з честю виконав узяте зобов’язання.

Заснування міста припало на дуже нещасливу пору для Польського Королівства. Безперервні зовнішні та внутрішні війни шкодили Речі Посполитій. Тому залишати місто без фортифікацій і засобів, необхідних для оборони, було дуже небезпечно. Розуміючи це, засновник міста зводив навколо фортеці високі мури і насипав широкі вали. Днем народження Івано-Франківська вважається 7 травня 1662 року, коли гарнізон Станіславської фортеці і цивільне населення отримали самоврядування за магдебурзьким правом, зокрема міські привілеї та дозвіл на щоденні торги і ярмарки.

До 1672 року реконструкція фортеці була завершена — дерев’яні укріплення замінено на цегляні, збудовано кам’яні брами - Галицьку і Тисменицьку. На території фортеці також збудували перший цивільний будинок-палац Андрія Потоцького (у реконструйованому вигляді він зберігся до наших днів).

На жаль, на зміну найбільшому розвиткові і благополуччю прийшов 1676 рік. Саме тоді місто отримало дошкульний удар — на початку вересня цього року велика турецька армія підійшла під стіни Станіславської фортеці.

На той час Польща вже кілька років вела війну з Туреччиною, яка, об’єднавшись з військами татарського хана, спустошувала Поділля і Покуття. На відгомін цієї жахливої тривоги шановний засновник забезпечив свою фортецю достатнім гарнізоном під керівництвом Яна Камінського, досвідченого коменданта твердині. Але фортеця не встояла перед турецько-татарською навалою і місто тоді зазнало великих руйнувань. Та хоча турецька армія спалила і знищила східну та південну околиці, взяти місто штурмом вона не змогла.

12 вересня 1683 року в битві з турками під Віднем загинув найстарший син засновника міста Андрія Потоцького Станіслав. Тіло патрона міста привезли до м. Станіслава і з великими почестями поховали в колегіальній гробівці родинного парафіяльного костелу Потоцьких (нині Художній музей на майдані А. Шептицького).

Сьогодні архітектори на місці цього старовинного куточка малюють неабиякі перспективи. «Мені здається, майбутнє Фортечного провулку буде дуже гарне, — висовив думку у розмові з кореспондентом «БудФонду» Зіновій Соколовський, директор Івано-Франківської філії Науково-реставраційного проектного інституту «Укрзахідпроектреставрація». — Я собі уявляю, що тут буде Станіславський, або Івано-Франківський узвіз на на зразок Андріївського узвозу в Києві. Тут збереглася єдина в місті фортечна стіна. На узвозі розмістяться крамниці сувенірів, картинні галереї, які гарно освітлюватимуться... Ми вважаємо, що вал потрібно облагородити, а на майданчику6 який розташований з внутріньої сторони валу, облаштувати сцену — їй якраз місце біля Фортечного провулку. Архітектор Володимир Ідака запропонував викласти з плитки контури Станіславської фортеці - це бачитимуть люди, які стоятимуть на валу». Сам пан Соколовський зізнався, що мріє побудувати кавальєро - вежу, яка завершує кут фортеці. Він сподівається, що міська влада відгукнеться на такі «сантименти» архітекторіів та істориків і кавальєро стане своєрідною візиткою нашого міста поряд із ратушею.

Штрихи історії

Місто у ХVII–XVIII століттях мало шість дільниць: середмістя, де проживало багате католицьке населення, патриції, орендарі і заможні верстви купців та ремісників, підзамче та чотири передмістя: Заболотівське, Тисменицьке, Галицьке і Лисецьке, в яких жили здебільшого плебеї. Історичні джерела пишуть, що у фортифікованому середмісті, за даними 1709 року, проживало 146 родин — 62 українські, 50 вірменських, 25 єврейських і 9 польських.

У кварталах із центральною площею, на якій височіла міська ратуша, розташовувалися основні міські будівлі. Ратуша з перших років стала урядовою будівлею, де засідав магістрат, в якому бургомістри з радниками вирішували адміністративні і господарські справи під контролем замкової адміністрації, а війт, призначений власником маєтку Потоцьких, разом з лавниками здійснював судові функції.

Поступово Станіславів перетворювався на значний культурно-духовний та економічний центр Прикарпаття. Забезпечивши перші потреби міста, його засновник Андрій Потоцький почав думати над освітою мешканців. З цією метою він знову звернувся до польського короля Михайла Тиміша Вишневецького. Зворушений проханням дуже шанованого в краю мужа, король не тільки найласкавіше зволив підтвердити всі права, надані його попередником, але й, порадившись із сенатом, дозволив відкрити у Станіславові академію.

Власним коштом Андрій Потоцький оточив місто земляним валом, муром і ровом так, що були тільки дві брами: північна, або Галицька (з боку Галича, її ще звали Львівською), і південна, або Тисменицька (з боку Тисмениці, звана також Кам’янецькою). Окрім них, була ще й мала хвіртка обіч вірменської церкви, звана Вірменською або Заболотівською, і було стільки ж зведено мостів через рів, що дозволяли ввійти до міста. Ці брами, вмуровані у вали, вгорі були забезпечені вежами, на яких вдень і вночі вартувала міська сторожа. Таким чином, Станіславів, як і інші польські міста, з його добре укріпленою фортецею вважався воротами до всього Покуття.

У Станіславові було створено два окремі магістрати: вірменський і русько-польський. В той час вірмени своїм промислом змогли піднести економічне значення міста, заклавши у Станіславові головний торговельний центр усього Покуття. Через це в місті досить швидко почало розвиватись економічне життя.

Розвивалося б і архітектурне, якби час не підкорегував фасад міста штрихами несподіваної долі. Адже у визвольній боротьбі чимало стін було повалено, і вже сьогодні, через кілька століть, ми знаходимо рештки історичної правди (читайте «Таємниці Станіславова»). Містянам залишається сьогодні пам'ятати одне — тільки шанобливе ставлення допоможе творити красу довкола і відновити втрачене!

Текст підготувала: Мар'яна МАЗУР

Собственность: БудФонд